УКР
УКР

Олександр Ільїних: «Ми спіймали на хабарі майора, який боровся з корупцією»

0 - 0

 

— Олександре, знаю, що ви нещодавно займалися скандальною справою судді з Криму. У чому була суть проблеми?

 

— Влітку минулого року до мене звернулися люди з Красноперекопська і повідомили, що суддя відібрала у пенсіонера квартиру. Цьому літньому чоловікові пред’являли позов за те, що він залив своїх сусідів водою. Особливих пошкоджень у квартирі знизу не було, але під час розгляду суддя нарахувала суму збитків у 20 тисяч гривень. Ясна річ, у пенсіонера таких грошей не було. За рішенням судді житло було продане з молотка за дуже низькою ціною. Причому участь у торгах приймали всього дві людини — мати і син цієї самої судді.

— Вам вдалося отримати від неї якісь коментарі?

— Я провів цілий день під дверима її кабінету, щоб отримати відповідь на одне-єдине питання: «Як ви зробили квартиру для своєї матері?» Судові розпорядники намагалися нас виштовхати, якось вмовити піти. Але я їм чітко пояснив: «Не дай бог якійсь дії з вашого боку — ви будете відповідати за Кримінальним кодексом». Вони нічого не змогли зі мною зробити. Тому що немає такого закону, згідно з яким журналістам заборонено перебувати в приміщенні суду.

Репортаж вийшов дуже гострим. Справа в тому, що цей дідусь-потерпілий ще й інвалід. У нього дуже серйозний діагноз — рак легень, однієї легені немає зовсім. І тут ще ця історія. Мабуть, суддя вирішила, що чоловік вже однією ногою в могилі. На її рішення не вплинуло те, що він погодився віддавати борг сусідам, поступово, з пенсії. Мабуть, квартира сильно сподобалася судді. Коли я повернувся до Києва, передав всі документи у вищі інстанції.

— Я так розумію, історія на цьому не завершилась?

— Ні. Через кілька місяців телефонує мені цей дідусь і говорить, що його почали тягати в прокуратуру. Елементарна помста людині за те, що він підняв пресу. Хоча він жодного відношення до цього не мав: ми самі побачили гостру тему і приїхали. Я зірвався і знову поїхав в Красноперекопськ. Але цього разу вже ставив запитання прокуратурі. І цей візит завершився успішно. Мені повідомили на камеру, що у справі судді ведеться перевірка. Принаймні вже почалися якісь зрушення. Такі люди не мають права працювати в органах судової влади. Це кричущі речі, які незбагненні.

— Ви не боїтеся так у відкриту «грати» з владою?

— Просто важливо знати свої права. Коли ти розумієш, що нічого не порушуєш, коли ти приходиш до чиновника і питаєш, на які бабки він збудував величезний будинок, — це нормально для громадянського суспільства. А вони чомусь всі нервують, кажуть, що ми ліземо в їхню кишеню. Ну, хлопці, тоді не працюйте в держструктурі. Пішли у владу — так будьте ласкаві, будьте соціально відповідальні. Ви живете на відрахування, які я і мільйони наших глядачів платять до бюджету країни, і ми маємо право ставити ці запитання.

— Чи вдавалося вам раніше упіймати суддів на «гарячому»?

— Судді дуже часто стають героями наших сюжетів. Ми показуємо, як вони живуть на широку ногу, не зрозуміло за які кошти. Народ же у нас недурний, і всі чудово розуміють. Якщо суддя їздить на «БМВ», який коштує п’ятдесят тисяч євро, він його не на свою зарплату в п’ять тисяч гривень купив. Наша функція — викрити недбайливих чиновників, показати правду народу. А вже карати когось, судити — не наша функція. А ось те, що не реагує влада на такі повідомлення в медіа — це вже проблема держави. Я нещодавно показував німецьким колегам декілька своїх матеріалів, і вони запитували, що сталося далі з цими людьми. А мені нічого було відповісти. Журналісти довго дивувалися, казали, що в їхній країні після такого розгромного сюжету людина не тільки не працювала б суддею, його б ще й за грати посадили.

— Ви повертаєтеся до проблем, про які вже розповіли?

— Так. І будемо завжди повертатися. Ми відповідальні перед людьми, яким намагаємося допомогти, за допомогою камери достукатися до органів влади. Але не завжди це виходить, тим не менш багато наших сюжетів резонансні, і зрештою є якась реакція з боку влади.

— Чи часто це відбувається?

— Не можу сказати, що після виходу кожного сюжету, але відбувається. За результатами нашого розслідування звільнили майора СБУ. Ми піймали його на хабарі, при тому що він працював у відділі боротьби з корупцією. Ми отримали лист на канал, особисто підписаний Валентином Наливайченко, який тоді керував СБУ. У листі йшлося про те, що наша інформація в сюжеті підтверджена, вжито заходів.

— Чи часто люди перешкоджають вашій роботі?

— Так, і часом в найнесподіваніших місцях. Якось ми поїхали знімати сюжет про забудови в Києво-Печерській лаврі. Справа в тому, що це національний заповідник, він знаходиться під охороною ЮНЕСКО, там не можна будувати нові будівлі. Але там вже стояла ціла вулиця нових будинків з євровікнами, під черепицею. Коли ми почали знімати ці будівлі, до нас підбігли два ченці і сказали, що нас затримують. Потім ченців стало більше, вони обіцяли ще якихось козаків покликати. Я намагався пояснити, що ми журналісти і ніяких незаконних дій не вчиняли. Але ці люди мене не слухали і не чули. Мені було цілком серйозно сказано: «Все, ви нікуди не підете». І ми дійсно піти не могли — ченців зібралася ціла юрба. Керівництво телеканалу пообіцяло надіслати наряд міліції. Тоді до нас вийшов якийсь священнослужитель з головних, з кимось поговорив по телефону і спокійно відпустив нас. У мене відразу від серця відлягло, бо пояснити щось цим людям було неможливо. Вони використовували такі слова і вирази, які з релігією і церквою нічого спільного не мають. Вийшов досить гострий матеріал, але ніякої реакції на нього не було. Будівлі як стояли, так і стоять.

— Як ви оцінюєте загальний рівень журналістських розслідувань в Україні?

— Є хлопці і на інших каналах, які непогано працюють у цьому жанрі. Як такої школи журналістських розслідувань у нас немає. Тому ми вчимося у процесі роботи, багато в чому набираємося знань у західних колег. Я отримав непоганий досвід під час роботи з німецькими журналістами. Вони мені щось своє підказали, я, до речі, теж з ними поділився досвідом.

— Олександре, чи відчуваєте ви цензуру з боку держави?

— Багато моїх колег говорять про цю проблему, але особисто на собі я поки цензуру не відчув. Можливо, тому, що «Максимум в Україні» займається соціальною тематикою. Ми не знімаємо політичні міжусобиці. А що стосується перешкод журналістської діяльності — постійно на собі відчуваю. Але це вже робочий процес. Спочатку було моторошно, а зараз вже звик.

Матеріал: Ольга Ліцкевич, «Комсомольська правда в Україні»

Дивіться «Максимум в Україні» щосуботи на ICTV о 17:45.

31.03.2011 20:46
0 - 0



Топ відео

    Поки що немає матеріалів ...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору